Глобальна програма еко-індустріальних парків в Україні: реалізація на місцевому рівні

Про ЕІП (еко-індустріальні парки)


“Еко-індустріальний парк це спільнота виробників і постачальників послуг розміщених на спільній території. Учасники цієї спільноти відкриті і співпрацюють між собою з метою підвищити економічні, екологічні та соціальні показники діяльності шляхом управління спільними ресурсами ”.
[Ернст Лове, 1997 р]

Донедавна, більшість промислових підприємств ігнорували практики сталого розвитку. Зміна клімату та зменшення постачання таких ресурсів, як паливо, матеріали та вода виділили соціальну та екологічну складову у промислових планах розвитку, як вирішальні для підтримки конкуренції. Уряд та бізнес-сектор все більше підтримують сучасні інвестиційні схеми на підтримку сталого розвитку промисловості.

Вперше концепцію еко-індустріальних парків винесли на обговорення у 1992 році на конференції Організації Об’єднаних Націй з довкілля та розвитку у Ріо-де-Жанейро. У 1990-ті роки країни Європи, а також США, Японія, Канада, Китай та Індія офіційно прийняли певні концепції еко-індустріального розвитку. В ті часи підходи ЕІП зосереджувались в основному довкола поводження з відходами зниження рівня забруднення, створення промислових екосистем та спільним користуванням комунальними послугами, побічними відходами, базуючись на принципах промислової екологічності.

Лише впродовж останніх 20 років підхід дещо розширився, і тепер дозволяє вирішувати низку питань, пов’язаних з економічними, екологічними та соціальними аспектами сталого розвитку еко-індустріальних парків. У 2000 році на підтримку розвитку ЕІП такі країни, як Китай, Японія та Південна Корея розробили відповідне національне законодавство. Впродовж останнього десятиліття концепція ЕІП охопила весь світ. Близько 40 країн впровадили модель ЕІП з нуля, або шляхом перевтілення з ІП.